Причини руху крові в судинах. Пульс.

Причини руху крові в судинах. В замкненій системі кожна рідина пливе від місця, де вона зазнає більшого тиску, до місця, в якому тиск нижчий. Це стосується і причин руху крові по обох колах кровообігу, в яких різниця тисків між початком і кінцем кола (у великому близько 100 мм ртутного стовпа, у малому близько 20 мм) підтримується нагнітальною функцією шлуночків та присмоктувальною функцією передсердь.

Проте рух крові в судинах організму є набагато складнішим процесом, ніж рух рідини в якій-небудь неживій гідродинамічній системі — в цілому це процес фізіологічний, а не фізичний. Так, самі кровоносні судини — це функціонуючі органи, які своєю еластичністю та іншими властивостями активно впливають на просування крові. Крім того рухові крові допомагають скорочення скелетних м'язів і присмоктувальна дія грудної клітки, зумовлена її дихальними екскурсіями.

Пульс. Значення дослідження пульсу. Пульсом називають ритмічні коливання артеріальних стінок (вони зумовлені серцевими скороченнями), кожне з яких витискує в аорту певну порцію крові, що веде до ритмічних розтягнень і скорочень її еластичних стінок. Пульс поширюється у вигляді хвилі, що пробігає по всій арте-ріальній системі до артеріол і капілярів включно. Проте пульс можна виявити тільки на тих артеріях, які: а) розташовані поверхнево, б) лежать над твердими тканинами — кістками, до яких їх можна притиснути. Цим вимогам задовольняють тільки деякі артерії: про¬менева (в нижньому відділі передпліччя), вискова, тильна артерія стопи і деякі інші. Звичайно пульс досліджують на променевій артерії, звертаючи увагу на такі його властивості:

— частоту, яка в ста¬ні спокою не повинна ви-ходити за межі 60— 80 ударів за хвилину;
— ритм, пульс повинен бути регулярний, тобто ритмічний (при де¬яких захворюваннях пульс може бути аритмічний);
— ступінь наповнення, який вказує на кількість крові, що надходить в артерії;
— ступінь напруження, що характеризує висоту кров'яного тиску;
— характер пульсової хвилі, яка повинна повільно і плавно наростати і спадати.

Ці властивості пульсу, з одного боку, характеризують діяльність серця (частоту, ритм і силу його скорочень), а з другого боку,— функціональний стан артеріальних стінок (еластичні властивості, ступінь напруження їх та ін.).

За пульсом можна приблизно судити і про висоту артеріального тиску крові. Тому дослідження пульсу є цінним і загальнодоступним методом визначення функціонального стану серцево-судинної системи.

Натхненне мистецтво

Видатний український художник Олександр Олександрович Мурашко народився в сім'ї майстра іконописних робіт і вже з дитинства жив в оточенні живописців. Навчаючись у Київській рисувальній школі свого родича — художника Миколи Івановича Мурашка, він виявив там неабиякі творчі здібності.

Його учнівські роботи привернули увагу відомого на той час мистецтвознавця Прахова, який очолював роботи з внутрішнього оздоблення київського Володимирського собору, де працювали визначні майстри пензля Васнецов і Врубель. Прахов показав їм Малюнки Олександра.

В них обидва художники відчули справжній талант і умовили батька юнака дозволити йому вступити до Петербурзької Академії художеств.

1894 року Олександр Мурашко став студентом і незабаром у числі найобдарованіших учнів Академії потрапив до майстерні Іллі Рєиіна.

Ілля Рєпін, вважаючи Мурашка одним із найталанбвитіших своїх студійців, дозволив йому самостійно знайти тему для програмної картини. Юнак обрав близький своєму світоглядові сюжет — «Похорон кошового». Ілля Юхимович, який сам походив з України і в своїй тематиці не раз звертався до українських сюжетів, охоче схвалив задум свого учня.

Повернувшись до рідного Києва, Олександр Олександрович організовує Товариство київських художників. Митець водночас багато пра-, цює і.над власними творами. За картину «Карусель» Олександр Мурашко здобув на виставці у Мюнхені золоту медаль.

Село в піску

Білий, жовтий, сірий пісок. Хвилястою пеленою він насуває на жита, на хати, хирляві садки і тополі. І шлях захряс у піску. Біле вкриття його виблискує проти сонечка і хвилюється від найлегшого подуву вітру.

Піщинка за піщинкою непомітно сиплються вперед і вперед. Він, пісок, живий, ворушиться. Ось ляжте, придивіться зблизька, і побачите безліч жилок-слідів на піскуватій рівнині. Все, що створив геній людини, знайдете в мініатюрі на білому піску, що омиває з усіх боків Михайлівку. Тут і контури небачених веж, і мережива мостів, і грандіозні хмари.

Далі починається царство пахучих килимів чебрецю. Чебреці не хвилюються від вітру і не сохнуть від сонця. Квітнуть вони червоно-бузковим і бузковим цвітом і пахнуть літом, сонцем і медом. У суботу ввечері молодиці й дівчата йдуть по чебрець і посипають ним дома долівку. Чебрець в'яне й пахне, від його запаху стає вільніше на серці.

Михайлівські вулиці сірі, піщані. У йіску серед дороги кубляться діти і кури. Через те діти там — одноманітні блондини, а кури рябенькі і на протилежність своїй казковій родичці не несуть золотих яєць. У Михайлівні живуть люди стримані. Вони обережні на слово і, за традицією, обережні на їжу. Не розженешся в цих пісках!

Вулиці, пісок, пісок... і поодинокі верби.

Пінгвіни

Пінгвіни — єдині мешканці Антарктиди, які пережили зледеніння. Ці птахи чудово пристосовані до перебування в холодній воді і па льоду. Завдяки підшкіряному жиру та густому пір'яному покриву вони легко переносять низькі температури.

На крайній півночі Антарктиди живе королівський пінгвін. Його зріст більше метра, а вага сягає п'ятдесяти кілограмів.

Весною пінгвіни повертаються на берег континенту в один і той самий час, і полярники за цією ознакою дізнаються про наближення весни. Живуть пінгвіни дружно. їхні гнізда складаються тільки з кусочків щебеню і не мають нічого, що робило б їх м'якими.

Усі дослідники погоджуються з тим, що у пінгвінів дуже розвинутий колективізм.

«Вихователі» організовують «пляжі» і навіть «спортивні майданчики» для молодих пінгвінів, де тренують їх на спритність. Дивує любов пінгвінів до музики. Вони можуть годинами її слухати, виявляють своє незадоволення, коли «концерт» закінчується.
Пінгвіни охоче позують перед об'єктивом фотоапарата, легко піднімаються на палуби океанських кораблів і розгулюють з поважністю справжніх господарів Антарктиди.

Міжнародні Дослідження Антарктиди тривають. Серед експедицій є й українська. Можна з упевненістю стверджувати, що Ці дослідження принесуть нові важливі відкриття і дозволять ще глибше вивчити не тільки таємниці південного континенту, а й планети в цілому.

Рідне слово

Мова народу — кращий, що ніколи не в'яне й вічно знову розпускається, цвіт усього його духовного життя. У мові одухотворяється весь народ і вся його батьківщина. 

В ній втілюється небо вітчизни, її повітря, клімат, поля, гори й долини, ліси й ріки, бурі і грози — весь той глибокий, повний думки й почуття голос рідної природи. У світлих, прозорих глибинах мови відбивається й уся історія духовного життя народу.

Мова є найважливіший, найбагатший і найміцніший зв'язок, що з'єднує покоління народу в одно велике історично живе ціле. Коли зникає мова — народу нема більше! Поки жива мова в устах народу, до того часу живий і народ. Відберіть у народу все — і він все може повернути; але відберіть мову, і він ніколи більше вже не створить її.

Не умовних звуків тільки вчиться дитина, вивчаючи рідну мову, а п'є духовне життя й силу з рідної груді рідного слова. Воно пояснює їй природу, як не міг би пояснити її жоден природознавець, воно знайомить її з характером людей, що її оточують, з суспільством, серед якого вона живе, з його історією та його прагненнями, як не міг би ознайомити жоден історик.

Весняна казка

Ішли далі через ліс, що, міняючись, начебто кращав, і краса його набирала все нової сили. Пташки не вгавали,— їхній спів, коли уважніше вслухатись, теж, либонь, сповнювався нових відтінків. І хоч ті ж самі птахи щебетали одну й ту саму пісню, проте хотілося думати, що співають вони іншу, ліпшу, й від неї можна відчувати одмінну насолоду...

Знову побачили джмеля, темного, кудлатого, і ступали за ним, зупиняючись, коли джміль припадав до якоїсь гілочки чи листка. Та враз щось наче підхопило джмеля, хутко понесло над землею, що вони не встигли й отямитись, а коли отямились, то вже не звучала ні басова струна, ні самого джмеля не було видно.

Жаль розлучатися з прозорим весняним лісом, що весело сяяв у лагідному сонячному промінні, жаль було прощатися з його добрим і бадьорим настроєм, а ще, мабуть, жалкіше було думати про те, що ясні пташині голоси невдовзі залишаться десь іззаду, наче їх і не було ніколи.

А тому, поки вони ще не вийшли з лісу, з тихим смутком приглядались до всього, прислухались до пташок, бо їхній щебет не втратив своєї краси, а тільки, либонь, став іще чарівніший.