Рідне слово

Мова народу — кращий, що ніколи не в'яне й вічно знову розпускається, цвіт усього його духовного життя. У мові одухотворяється весь народ і вся його батьківщина. 

В ній втілюється небо вітчизни, її повітря, клімат, поля, гори й долини, ліси й ріки, бурі і грози — весь той глибокий, повний думки й почуття голос рідної природи. У світлих, прозорих глибинах мови відбивається й уся історія духовного життя народу.

Мова є найважливіший, найбагатший і найміцніший зв'язок, що з'єднує покоління народу в одно велике історично живе ціле. Коли зникає мова — народу нема більше! Поки жива мова в устах народу, до того часу живий і народ. Відберіть у народу все — і він все може повернути; але відберіть мову, і він ніколи більше вже не створить її.

Не умовних звуків тільки вчиться дитина, вивчаючи рідну мову, а п'є духовне життя й силу з рідної груді рідного слова. Воно пояснює їй природу, як не міг би пояснити її жоден природознавець, воно знайомить її з характером людей, що її оточують, з суспільством, серед якого вона живе, з його історією та його прагненнями, як не міг би ознайомити жоден історик.

Весняна казка

Ішли далі через ліс, що, міняючись, начебто кращав, і краса його набирала все нової сили. Пташки не вгавали,— їхній спів, коли уважніше вслухатись, теж, либонь, сповнювався нових відтінків. І хоч ті ж самі птахи щебетали одну й ту саму пісню, проте хотілося думати, що співають вони іншу, ліпшу, й від неї можна відчувати одмінну насолоду...

Знову побачили джмеля, темного, кудлатого, і ступали за ним, зупиняючись, коли джміль припадав до якоїсь гілочки чи листка. Та враз щось наче підхопило джмеля, хутко понесло над землею, що вони не встигли й отямитись, а коли отямились, то вже не звучала ні басова струна, ні самого джмеля не було видно.

Жаль розлучатися з прозорим весняним лісом, що весело сяяв у лагідному сонячному промінні, жаль було прощатися з його добрим і бадьорим настроєм, а ще, мабуть, жалкіше було думати про те, що ясні пташині голоси невдовзі залишаться десь іззаду, наче їх і не було ніколи.

А тому, поки вони ще не вийшли з лісу, з тихим смутком приглядались до всього, прислухались до пташок, бо їхній щебет не втратив своєї краси, а тільки, либонь, став іще чарівніший.